Коли спілкуєшся з 52-річною Ольгою Тищенко, просто не віриш, що вона – людина з інвалідністю: світла, позитивна, інтелігентна.

Свої проблеми намагається не показувати. А втім історія її долі непроста.

Ще у дитинстві Ольга Іванівна перенесла операцію на ногах, після якої перестала ходити. Найпершою опорою дівчини на довгі роки стала її мама. Однак три  роки тому вона померла, і Ользі Іванівні порекомендували звернутися по допомогу до територіального центру надання соціальних послуг. Відтоді майже щодня жінку навідують соціальні працівники: приносять їжу, готують, прибирають.

На жаль, пані Оля не може не те що вийти з квартири на вулицю, а й навіть пересуватися на візку, бо її маленька «хрущівка» має затісні одвірки. Тому жінка просто навчилася швидко повзати…

Але її оптимізм просто заряджає. Розказує, що давно захопилася вишивкою, працювала у майстерні Теліженків. Тепер захотілося вишивати ікони, які прикрашають стіни квартири і оберігають від лиха.

За склом у шафі – її фотографії з рідними. На одній з них вона зовсім юна, 18-річна красуня: «Це роботи відомого українського художника-фотографа Леоніда Левіта. Він робив галерею портретів і я потрапила туди».

«Взагалі сумувати мені немає коли, - розказує жінка. - За фахом я російський філолог, пізніше на заочних курсах опанувала ще дві іноземні мови, і тепер займаюся репетиторством. Поруч з нашим будинком колегіум Берегиня, тому учні в мене є.

Я надзвичайно вдячна соціальній службі за підтримку та розраду. Більше 4 років я у них на обліку. Ми чудово розуміємося, бо майже одного віку. Вони регулярно приходять до мене, допомагають. Подарунки дають до свят. Це добре, що між нами склалася така довіра».