#МА_ТИ Олена Геліконова – мати загиблого Героя, старшого солдата Володимира Геліконова.

«Кожна дружина чи мати загиблого Героя несе свій хрест по-своєму. Я обрала шлях бути гідною. Не сильною, а просто гідною. Постійно своїм учням повторюю: за будь-яких обставин людина повинна залишатися людиною. Якщо я зраджу цьому принципу – я зраджу собі», – говорить пані Олена.

Вчителька зарубіжної літератури, заступниця директора Черкаської ЗОШ №5, співзасновниця БО БФ «Україна – разом до Перемоги». Вона втратила на війні сина, брата і досі вважається зниклим безвісти чоловік доньки, яка на той час була вагітна.

«Володя був первістком. Я постійно була на роботі, тож він змалечку став відповідальним за себе і свою молодшу сестру Віру. Забирав із садочка, годував, оберігав. Він був безпроблемною дитиною: добре вчився, захоплювався читанням, музикою, самостійно вчив англійську мову. У мене із сином були теплі й затишні стосунки. Він ділився зі мною своїми секретами, ми разом переживали його перше кохання», - згадує пані Олена.

Коли почалася війна, Володимир добровільно пішов у тероборону, був стрільцем-помічником гранатометника бригади.

«Хоч як краялося моє серце, я сказала, що прийму будь-яке рішення, яке син вважає правильним. Знаю, що я би його не зупинила. Попри те, що знаходився у самому пеклі війни, де не вщухали канонади, щодня хоч на півхвилини дзвонив, турбувався про сестру та рідних», - розповідає мама Олена.

4 травня 2022 року старший солдат Володимир Геліконов Сергійович загинув у запеклому бою з росіянами поблизу міста Попасна Луганської області. Йому було 26.

«Було відчуття, що мені зламали обидві руки й кинули в глибоку яму. І я мусила звідти вигрібатися самотужки. А через півроку загинув рідний брат Володя – і стало відчуття, наче мені зламали ще й ноги. Думала: «Боже, за що Ти мене так караєш?». Потім прийшло розуміння Долі та Божого промислу. І настає новий день і дає нові можливості. У мене зараз це можливість продовжувати життя заради інших».

Олена Геліконова спільно з іншими родинами загиблих заснували БФ «Черкаси – до Перемоги разом!».

«Тепер усіх захисників я сприймаю як своїх. Допомагаю, чим можу. Невимовно щаслива, що маю онуку Алісу, це моя втіха і розрада. Відчуття повноти життя також черпаю в допомозі іншим військовим, яким треба зброя, їжа, одяг – аби вижити, аби мати сили захищати нас».

Більше про старшого солдата Володимира Геліконова – за посиланням: