Вона розповідає, що син був одним з будівничих Свято-Троїцького собору біля пагорбу Слави в Черкасах, завзятим рибалкою та вигадливим кулінаром. Любив тварин і книги, біля будинку насадив багато дерев.
«Він за всіх переживав, усім помагав. І мені завжди приділяв увагу. Увечері дзвонить: «Мамо, приходь!». Прийду – наготує мені їсти, кави заварить. І дуже просив: «Мамо, не економ на собі». А на свята завжди щось дарував», - згадує Надія Миколаївна. «Руслан був добрим і водночас принциповим. Коли отримував паспорт, у графі «національність» записав не по-батькові «росіянин» (як це заведено), а по матері – «українець». Я його виховувала строго, але постійно говорила: «Синок, я тебе так люблю!» І чула те саме у відповідь».
Після строкової служби в армії колишнього СРСР Руслан Марков служив у Іраку. Багато років працював за кордоном професійним охоронцем. У лютому 2022 пішов добровольцем до територіальної оборони, бо знав, що його досвід потрібен на війні. Виконував бойові завдання в Луганській та Донецькій областях. «Син розповідав, що біля Попасної тривали важкі бої. Хлопці майже нічого не їли, бо переховувалися від куль. І щоб нагодувати всіх – Руслан наварив відро супу. Ніс під обстрілами і хвилювався, аби у відро не влучила куля, бо побратимам треба поїсти. Коли після важкої контузії приїхав лікуватися додому – я його не взнала: схуд сильно. Був дуже втомлений. Засне – а я біля нього сиджу», – розказує пані Надія.
Наприкінці січня 2023 року під час штурмових дій противника на Донеччині Руслан Валерійович Марков поліг у бою. «Я дуже сумую за сином. Де би не ступнула – згадую. Щоранку вітаюся з ним, все розповідаю. Нещодавно пішла на цвинтар – так плакала, скільки таких соколят лежить там! Прошу пробачення у всіх воїнів, що не вимолила їх у Бога». «Вважаю, що треба групи підтримки для матерів, які втратили дітей. У мене ноги болять, ледве до магазина дійду і назад. Усіх матерів прошу: говоріть своїм дітям більше теплих, добрих слів».
