Пані Лариса – з сім'ї військового, працювала інженером-конструктором черкаського ПКТІ. Розповідає, що її син успадкував кращі риси їхнього роду: доброту, оптимізм, любов до життя і ґрунтовний підхід до будь-якої справи, яку робив.
💬 «Діма закінчив військово-морську кафедру Балтійського державного технічного університету. Здібного і перспективного юнака вмовляти скласти присягу Росії, однак він обрав Україну», – розповідає Лариса Василівна.
💙 Дмитро Букарьов працював у Черкасах на заводах «Фотоприлад» і «Ротор», у контррозвідці Служби Безпеки України. Пробував себе в журналістиці, займався садівництвом. Багато знав з історії держави та Черкас, вивчав свій родовід. Його місцем сили був Холодний Яр, знаковим оберегом – портрет козака Мамая. Будинок Дмитра потопав у зелені, а в Маріуполі він посадив великий сад.
У 2014 році, коли рф здійснила вороже вторгнення на територію України, Дмитро пішов добровольцем у полк «Азов».
💬 «У нашому роду всі чоловіки поверталися з фронту додому. Ми переможемо і я теж повернуся», – заспокоював Дмитро маму.
💙 Він став заступником командира полку на позивний «Білотур», організував там артрозвідку і одним з перших почав використовувати безпілотники. Опанував англійську мову, перекладав інструкції до закордонної техніки, створив словник артилерійських термінів з англійської мови на українську.
🇺🇦 З початком повномасштабної війни разом із побратимами 86 днів тримав оборону Маріуполя й «Азовсталі». Проте, за наказом військового командування, здався в полон.
🕯 У ніч на 29 липня 2022 року росія здійснила жахливий теракт по колонії в Оленівці, де тоді перебували українські військовополонені. Серед них і Дмитро Букарьов…
💬 «Усе життя я пишалася ним, – говорить пані Лариса, показуючи численні державні та церковні нагороди Дмитра Букарьова. – Мене дивувала його енергія, він стільки встигав. У нього сенс життя був допомагати. Він був потрібен людям. Керівництво відзначало всі операції, які він планував. І досі багато знайомих Діми підходять до мене і дякують за сина».
💬 «Мені як доньці військового завжди було зручніше спілкуватися російською мовою. Але тепер я принципово почала розмовляти українською, бо розумію, що перша – це мова ворога. Нам треба було берегти Україну. Ще з 1991 року почати акції зі збереження української мови та культури. Тоді, думаю, не було би зараз війни. Під час навчання син певний час жив у росії, знав їхні настрої зсередини і задовго до початку АТО писав, що нам потрібна сучасна зброя та армія», – говорить Лариса Букарьова.
💬 «Я відчуваю, що Діма – на Небі й турбується про нас. І зараз сенс мого життя – допомога іншим. Я підтримую бійців, волонтерів та нужденних сусідів. Разом з донькою допомагаю в поверненні полонених в Україну. Це – символ нашої нескореності. І з власного досвіду раджу матерям: частіше говоріть, що любите своїх дітей. Прислухайтеся до них, вони мудрі».
👉 Більше про полковника Дмитра Букарьова -