1983 року молодий статний моряк чорноморського торговельного флоту Пилип Вдовиченко приїхав оздоровитися в один зі знаменитих санаторіїв черкаської Соснівки.
І – закохався у свою вродливу талановиту лікарку Євгенію Бондаренко…
Але щасливий відпочинок раптово обірвався: Пилипа Івановича терміново відкликали на роботу.
Через 9 місяців Євгенія Михайлівна народила донечку Машу, мов дві краплі води і зовні й за характером схожою на Пилипа…
Перший декретний рік виховувати дівчинку допомагала мама, що жила на Сумщині. Невдовзі молодій фахівчині з маленькою дитиною дали інше житло, потім жінка змінила місце роботи…
Пані Євгенія намагалася розшукати коханого. Офіційний запит за місцем роботи відправити не могла, бо не була законною дружиною. А пошуки через знайомих були безрезультатними. Подорослішавши, їхня Марійка навіть спеціально їздила в Одесу, аби знайти тата…
«Я теж шукав свою Женю, приїздив до Черкас, – розказує Пилип Іванович. – Санаторій, де ми зустрілися, закрили, в її старенькій квартирі мешкали інші люди. Інтернету й мобільних телефонів тоді не було…»
«Наприкінці 2020 року я робила поминальний обід за своєю покійною мамою, – продовжує оповідь Євгенія Михайлівна. – Почувалася зовсім самотньою. І сама не знаю як, але промовила: «Мамо, може, хоч ти мені поможеш з Неба знайти Пилипа?
Зранку в групі «Жди меня» на Фейсбуці написала, що шукаю Вдовиченка Пилипа Івановича. А увечері отримала у відповідь три номера телефонів з адресами. За одним з номерів відгукнувся Він!..»
«Я впізнав її по голосу!, – розказує Пилип Іванович. – Вона запитала: «Чи пам’ятаєте Євгенію Михайлівну Бондаренко?» – Ще б пак! – Чому ти так довго мовчав? – питала Женя. А в мене просто мову відняло!
За майже 40 років я вже й надію втратив, ще й знайомі радили вгамуватися, бо начебто у Євгенії інша сім’я… Хоча серце мені підказувало, що це не так. Я кохав Женю… Відчував, що має бути син чи донька…
У мене в Одесі була сім’я, проте спільне життя не складалося: я ходив у далекі рейси – по року-півтора не бував удома, адже вантажі возили по всьому світу, а дружина час від часу зазирала у чарку. Довівши дитину до самостійного життя, врешті розлучилися…»
У той день Пилип і Євгенія телефонували одне одному багато разів. А через місяць він, уладнавши всі справи в Одесі, переїхав жити до Черкас.
«5-го березня буде рік, як ми офіційно одружилися, – розказує щасливе подружжя. – Наша донька стала успішною дизайнеркою, працює в Омані (Саудівська Аравія).
Нам зараз по 70 років. Намагаємося бути активними, відвідуємо Територіальний центр надання соціальних послуг м.Черкаси, займаємося в гуртках і улюбленими справами. Які у нас плани? Радіти життю і одне одному!»