Сказав перед відправкою в зону АТО Олексій Панченко, стрілець-номер обслуги 81-ї окремої аеромобільної бригади (90-й окремого аеромобільного батальйону), почесний громадянин міста Черкаси (посмертно).
Олексій Анатолійович добровільно попросився на передову. Адже він пожежник за фахом, служив у структурі МВС України, звільнився у запас у званні капітана, працював на підприємствах, на державній службі в обласному Управлінні Укртрансінспекції.
Після кількамісячних навчань з грудня 2014 року їхній підрозділ 95-ої аеромобільної бригади відправили в Донецький аеропорт...
«У важкі часи оборони аеропорту лід був замість води, маленький батончик на добу замість їжі, тригодинний сон на морозі під кулями, немає туалету, обморожені пальці рук і ніг, замерзла їжа», – розповідають його побратими. – Олексій згадував тоді своїх дідів, які пройшли Другу світову війну (один – у танку на Курській дузі, другий – помічником генерала) і бабусь (одна воювала зенітницею, брала участь у Сталінградській битві; друга – гарувала в Німеччині на примусових роботах). І батька-лікаря, який поїхав одним із перших у Чорнобиль рятувати постраждалих від вибуху на АЕС...
У мирному житті – веселун, добродушний, щирий, суцільний позитив. А в бою – мужній і відчайдушний «Онук» (позивний Панченка) одним із перших показував, як треба воювати, і надихав своїх побратимів. Завжди давав цінні поради й переймався за бойових товаришів, щоб усі повернулися живими»...
19 січня 2015 року під час другої ротації Олексій разом з підрозділом проривався броньованим транспортером на допомогу «кіборгам», які тримали оборону в будівлі терміналу аеропорту. Точився жорстокий перехресний бій. Куля снайпера обірвала життя 42-річного Олексія Панченка …
В останню путь його проводжали із Черкаського будинку офіцерів, із військовими почестями, як і належить Герою-захиснику України…
«Батько – це моя опора, гідність, закон, моя любов», - говорить син Олексія Панченка Сергій, викладач інститут пожежної безпеки ім.Героїв Чорнобиля. – Усе, що я зараз знаю про людяність, – від батька. І свого новонародженого сина я назвав на його честь».
«Я за ним була, як за кам’яною стіною, – каже дружина Вікторія Панченко. – У липні 2015 року ми планували відзначити 20-річний ювілей з дня нашого весілля... Дякую його побратимам, які встигли вивезти чоловіка з пекла Донецького аеропорту після смертельного поранення і пишаюся ними, бо всі вони справжні Герої для нашого міста і для України».
«Я дуже добре розумів свого сина, який вчинив по-чоловічому, пішовши добровільно туди, де було найважче державі, – каже його батько Анатолій Панченко. – Нині вдячний міському голові Анатолію Бондаренку і депутатам міської ради за небайдужість: встановлено Меморіал пам’яті бійців АТО, майже 30 вулиць і провулків у Черкасах названо іменами героїв. Таке, до речі, є не в кожному місті України».
ДОВІДКОВО:
Рішеннями Черкаської міської ради Олексія Панченка посмертно нагороджено пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня та присвоєно звання «Почесний громадянин м. Черкаси».
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни Олексія Анатолійовича Панченка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджено нагрудним знаком «За зразкову службу» Міністерства оборони України, іменною зброєю 90-го окремого аеромобільного батальйону, медаллю «За жертовність і любов до України» Української православної церкви Київського патріархату.
У м. Черкаси вулицю Ярослава Галана перейменовано на вулицю Олексія Панченка. Меморіальну дошку на його честь розміщено на фасаді його Черкаської школи № 4 і на алеї Слави Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля.