Notice: Undefined index: glas in /home/ct115h00/web/dspck.gov.ua/public_html/plugins/system/mibokglaza/mibokglaza.php on line 107
«Я – НЕ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ, А ТАКА, ЯК ВСІ!»
Контактна ел.пошта:
Консультації:
(0472) 54-22-01
На міський портал

Новини департаменту

«Я – НЕ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ, А ТАКА, ЯК ВСІ!»

«Ми з чоловіком до 15 років робили все, що могли, аби поставити доньку на ноги, – розповідає мама Зінаїда Дмитрівна. – Потім змирилися з діагнозами і просто вирішили зробити її життя максимально комфортним»…

Зараз Ірині Тарановій – 41 рік. Вона любить поезію, музику, творчість, пише вірші, грає у театрі-студії Рампа».  Не віриться, що ця елегантна, романтична натура прикута до інвалідного візка.

«Я погано бачу, порушена координація рухів, але добре сприймаю на слух, - розказує про себе Ірина. – Моєю віддушиною стала театр-студія «Рампа», який діє на базі нашого будинку і громадської організації «Спілка батьків молоді з інвалідністю «Перспектива». Майже два десятки моїх друзів і сусідів приходять на репетиції, задіяні в спектаклях. Для мене кожна репетиція мов свято, не кажучи про виступи. Дякую режисеру  Олені Танасевич, яка допомагає нам розкриватися.

Надихає мене проект «Еко-мушля», що ми реалізуємо на базі нашого ОСББ Мрія 15/1 з допомогою сусідів і друзів Анни та Ліани Деркач.

Люблю бувати біля коней на майданчику для іпотерапії, який діє поруч із будинком. Реабілітолог Тетяна Лазовенко допомагає мені плавати в басейні.

Хотіла би вишивати і грати на фортепіано, але поки що не можу це робити через фізичні вади. Однак мрію вдосконалюватися у розмовному жанрі, зокрема, скоромовках. Увесь час прагну більшого.

Для мене велике щастя бувати на благодійних концертах, екскурсіях, брати участь у майстер-класах, спілкуватися з людьми. Тому вдячна батькам і друзям, соціальним службам і благодійникам, які допомагають мені бути активною. Щаслива, коли приїздить моя молодша сестра, яка працює в Києві лікаркою, і ми проводимо час родиною».

«Раніше люди озиралися, дивлячись, як ми веземо дорослу доньку у візку, – каже тато Ірини Олександр Петрович. – Тепер на прикладі власної родини відчули значні зміни у психології суспільства, адже з’явилося багато програм для людей з інвалідністю, соціальних інклюзивних проектів. І назавжди запам’ятали, як після заняття з психологом наша Іринка, посміхаючись, впевнено заявила: «Я – не з обмеженими можливостями, а така, як всі!».