21 листопада герою АТО, старшому розвіднику 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади, почесному громадянину м.Черкаси Віталію Вергаєві виповнилося би 52 роки…
Він закінчив черкаську школу №28 і вивчився на одну із самих мирних професій – бджоляра. Був спритним рибалкою і мисливцем. Добрий, щедрий, любив родину, шанував друзів. Мав трьох дітей, дочекався онуку», - згадують про Віталія Миколайовича рідні й друзі.
«Був сміливим і нічого не боявся. Одного разу, щоб урятувати товариша, скочив під провал у кризі. Іншого разу, забувши про хвору спину, миттю скочив на бетонну плиту, що зсувалася з даху будинку, утримав її й урятував життя свого зятя».
Під час Революції гідності сміливо пішов у Черкаську самооборону. Навіть вирушаючи добровольцем у серпні 2014-го захищати Україну від сепаратистів та російської агресії, сказав рідним: «Краще я, ніж чиясь дитина: з мене і користі буде більше, і життя я вже трішки побачив, уже дід…»
Ще під час строкової служби в армії він захопився ремонтом озброєння, став майстром-зброярем, був кандидатом у майстри спорту з бігу. І ці вміння сповна застосував у АТО.
«Віталик був Розвідником з великої літери, - говорить його побратим. – Ми його поважали й любили, він робив те, що інші зробити не могли. Ходив туди, куди не ходили інші – в найгарячіші та найвідповідальніші точки. Такі люди гинуть першими. Але це – справжня еліта. Він віддав своє життя за нашу країну, за нас, за кожного».
«За щоб не взявся – все міг зробити. Що б у кого не трапилося – завжди допомагав, віддавав останнє, – згадує командир відділення 128-ї бригади з позивним «Мажор». – Навіть свій шприц зі знеболювальним віддав пораненим, хоча й сам міг будь-якої миті бути пораненим і залишитися без анестезії».
…Воїни чекали на допомогу майже сім діб, коли ворог постійно обстрілював опорний пункт «Градами»… «Батьку, вибух, все нормально», – зі сльозами на очах згадує останні слова Віталія по телефону його батько Микола Миколайович.
6 лютого 2015-го Віталій Вергай загинув у бою з терористами від розриву міни, прикриваючи відхід поранених побратимів з оточення поблизу села Рідкодуба Шахтарського району. Пішов із життя у день народження своєї названої доньки.
«Досі не можу спокійно згадувати сльози в очах хлопчини з їхнього підрозділу, якому при мені прийшла смс: “Вергай 200”... Пошуки підрозділів і свідків, які вийшли з Рідкодуба, спроба впізнати тіло в Артемівському морзі. Тіла наших хлопчиків у мішках по всій підлозі», - згадує черкаська волонтерка Лариса Семіз.
Залишилися батько, дружина, дві доньки і син, онука. В останню путь Віталія Вергая проводжало усе місто…
ДОВІДКОВО:
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни Віталій Вергай нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Рішеннями Черкаської міської ради Віталія Миколайовича Вергая посмертно нагороджено пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня та присвоєно звання «Почесний громадянин м. Черкаси».
Ім’ям Віталія Вергая названо вулиці у Південно-Західному мікрорайоні Черкас, і в дачному кооперативі Залісся поблизу с. Благодатне Золотоніського району, де він працював в останні роки життя.
На фасаді Черкаської спеціалізованої школи І – ІІІ ступенів № 28 імені Т. Шевченка встановлено меморіальну дошку на честь героя.
У дитячій громадській організації "ЮНІКС" цієї школи діє Курінь імені Віталія Вергая.