Так розповідає про свою роботу заступниця директора департаменту-начальник управління розвитку соціальної сфери департаменту соціальної політики Черкаська міська рада Юлія Ніконенко.
У липні 2012-го Юлія Валентинівна з командою міського голови готувалася урочисто відкривати новий сучасний Центр надання адміністративних послуг міста Черкаси, над розробкою і впровадженням якого працювали більше року, вивчали подібний досвід Грузії, запроваджений у так званих «Будинках юстиції», де жителі міст швидко і без зайвих зусиль можуть отримати адміністративні послуги.
І раптом мер повідомив, що бачить її... на посаді заступника директора департаменту соціальної політики! «Те, що Ви зробили при створенні ЦНАПу, я хочу, аби Ви зробили у департаменті соціальної політики»? адже маю намір утворити .
«У п’ятницю я готувалася відкривати ЦНАП, а в понеділок була вже в департаменті, – згадує початок своєї роботи Юлія Ніконенко.
Я ніколи не працювала у легкій сфері. 14 років – у приймальнях заступників міського голови, очолювала відділ звернень громадян міської ради, створювала міський ЦНАП.
Я єдина на той час мала відповідну освіту: «соціальна робота» зі спеціалізації «соціально-правовий захист населення». Однак у новій для мене галузі треба було максимально швидко все осмислити.
Дякую однодумцям, з якими вдосконалили єдину на той час міську програму «Турбота». Викинули популізм, залишили дійсно дієві механізми соціальної підтримки населення (матеріальна допомога, інва-таксі тощо).
Нині маємо вже 5 міських програм. Серед подібних за бюджетними можливостями міст України ми є конкурентоспроможними. За цим стоїть постійна робота команди.
Іноді доводиться дуже швидко реагувати на виклики часу. Коли навесні через пандемію ввели жорсткий карантин, 42 000 дітей з інтернатних закладів усієї України розпустили по домівках, не питаючи батьків про фінансовий потенціал. Тоді у Черкасах 160 сімей опинилися на межі голоду. І в рамках програми «Турбота» ми швидко заклали кошти на продукти харчування, до роздачі продуктових пакунків долучилися Центр соціальних служб і служба у справах дітей.
Або коли 2019 року запровадили цифрове телебачення замість аналогового, близько 150 самотніх малозабезпечених пенсіонерів – підопічних територіального центру надання соціальних послуг м. Черкаси залишилися у своїх домівках без телебачення, у повній тиші. За свої маленькі пенсії ці люди не могли придбати необхідне обладнання для переходу на нову технологію кодування відеосигналу. Ситуацію рятували знову ж таки за допомогою програми «Турбота» та забезпечили підопічних.
2014 року за завданням міського голови ми почали працювати з учасниками АТО: переймали досвід Львова й Івано-Франківська, вчилися комунікувати з ветеранами. Кілька місяців розробляли програму підтримки воїнів та їхніх родин, механізми реалізації для них додаткових соціальних гарантій. І зуміли довести необхідність прийняття цієї програми для міста.
Красномовний факт: жодного разу за мої 9 років роботи в департаменті ми не «списали» соціальну програму в жодного міста – все робили самостійно. Оскільки в кожного обласного центру – свої особливості.
В чому родзинка соціальної політики саме Черкас?
У співпраці з громадськими організаціями міста. У нас налагоджена фінансова підтримка громадських об’єднань, які допомагають вирішувати соціальні проблеми громади.
Приміром, на базі БО "100% ЖИТТЯ ЧЕРКАСИ" 2012 року ми відкрили центр реінтеграції для бездомних та людей, які вийшли з місць позбавлення волі, пізніше – притулок для жінок, які постраждали від домашнього чи іншого насильства. А фінансуються ці соціальні проекти з міського бюджету.
Є унікальний Центр соціальної реабілітації осіб з інвалідністю на вулиці Конєва, 15/1. Тут діє ГО Спілка батьків, молоді з інвалідністю "Перспектива". Вони довго відстоювали свої права на частину приміщень в будинку для реабілітаційного центру. Департамент соціальної політики їх підтримував, писали в усі інстанції. Потім домоглися надання їм фінансової підтримки для центру соціальної реабілітації. Нині там вже розвиваємо іпотерапію, театр-студію «Рампа».
Тобто у нас є три окремі соціальні установи, які я вважаю успішним соціальним проектом саме Черкас. Це наш здобуток, бо не скрізь міська влада так іде назустріч і співпрацює з недержавними організаціями в частині надання соціальних послуг. Колеги з інших міст дивуються: як ми змогли побудувати таку модель, де за рахунок коштів міського бюджету і громадських організацій розширено перелік комунальних установ?
Але все одно болить душа за те, що соціальна політика нерідко на останньому плані. Найболючіше знати, що ти працюєш в галузі, яка недостатньо цікава, бо не наповнює бюджет. Разом з тим, і ця галузь потребує значних вкладень бюджетних коштів для розвитку.