Сьогодні – річниця створення Будинку ветеранів імені Євгена Подолянчука.
Про те, як все починалося – у розмові з головою громадської організації "Ветеранське братерство Черкащини», ініціатора створення Будинку ветеранів, начальника відділу по роботі з учасниками АТО департаменту соціальної політики Черкаська міська рада Володимиром Болсуновським.
У зону бойових дій на сході України Владимир Болсуновский пішов добровольцем у лютому 2015-го. На той час йому було 45 років. За плечима – навчання в Мурманському військово-морському училищі, строкова служба у повітряно-десантних військах, робота у річковому та морському пароплавстві, Одеська морська академія. Списався на берег у чині капітана корабля, організував і очолив Черкаську спілку ветеранів повітряно-десантних військ та спецпризначення, власну охоронну фірму.
«Я йшов не просто в АТО. Я йшов захищати Батьківщину. По-іншому й бути не могло. Переконаний, що так має чинити кожен чоловік».
Майже рік Володимир Болсуновський воював у складі диверсійно-розвідувальної групи на сході України. «На війні було немало моментів, коли навіть ми, професійні військові з міцними нервами, плакали. Назавжди запам’ятав день, коли рештки мого бойового побратима з Івано-Франківська принесли пошматованими у звичайному поліетиленовому мішку... Це була активна фаза наступу біля Мар’янки, ми несли важкі втрати. Наша група якраз мала іти на чергове завдання. А ми дивилися на ці останки нашого друга і плакали… І ніхто не наважувався зателефонувати його мамі...»
2016-го року Володимир повернувся у Черкаси. Активному, із загостреним почуттям справедливості й патріотизму, йому запропонували очолити Черкаське відділення Всеукраїнської Спілки Ветеранське Братерство. Прийняли в Рух ветеранів України, представником від області в Раду при Міністерство У Справах Ветеранів. І запропонували розробити проект будинку ветеранів.
«Мені навіть вигадувати нічого не треба було, - розповідає Володимир Миколайович, - бо ми з побратимами ще на війні мріяли про створення у Черкасах такого центру, де могли би збиратися у мирний час, із родинами.
Поруч з моїм будинком був закинутий колишній дитячий садок. Я звернувся до депутатів, вони проголосували на сесії міської ради. Міська рада виділила 1,5 мільйона гривень, ми з друзями додавали власні кошти і зробили капітальний ремонт частини цього приміщення. І 22 жовтня 2020 року відкрили Будинок Ветеранів ім. Є. Подолянчука м. Черкаси.
За рік нам вдалося створити тут справжній осередок дозвілля й реабілітації учасників російсько-української війни. Де є кабінет психологічної реабілітації, надають юридичну допомогу ветеранам та їх сім’ям, облаштовано хостел, музей АТО/ООС і українську світлицю, проводяться уроки військово-патріотичного виховання, реалізуються інші соціально важливі проекти.
Кілька місяців тому приїздив до нас на реабілітацію один побратим. Постійно був «у собі», мовчав. Але атмосфера Будинку ветеранів так на нього вплинула, що він просто відтанув душею, почав розмовляти, зараз пише мені в соцмережах слова вдячності. Маємо привезти ще одного АТОвця на реабілітацію після поранення в голову, хай відновлюється.
Я надзвичайно вдячний усім ветеранам і волонтерам, які безплатно працюють у будинку ветеранів. Дякую Анатолій Бондаренко - міський голова Черкас за підтримку нашого проекту.
За що душа болить? По-перше, за Батьківщину. За те, що досі тягнеться резина війни, хлопці гинуть. Хочеться миру і єдності між всіма нами: воїнами, волонтерами, владою, звичайними людьми».
