«Мамо, Тамаро, я завтра іду на передову!», - повідомив 26-річний Ілля Ідель своїй мамі і дружині навесні 2014 року.

«Навіщо це тобі? – А хто, як не я?».

Шоковані звісткою, розуміючи, що відмовляти Іллю марно, рідні збирали його добровольцем у батальйон «Айдар». Тієї ж ночі вони дізналися, що насправді Ілля щодня ходив не на роботу, а на Майдан, брав участь у Революції гідності.

«Він був веселим, товариським, щедрим і водночас безстрашним та патріотичним», – згадує його дружина Тамара. – У мирний час працював на меблевому виробництві, в автосервісі, в службі охорони, захоплювався картингом. А на фронті став старшим оператором підрозділу диверсійної розвідки.

І хоча з новин ми знали, що у травні 2014-го на передовій нещадно обстрілювали, десятки бійців гинули щодня, бракувало елементарного оснащення, одягу, їжі, та чоловік по телефону нас коротко заспокоював: «Усе гаразд, усе тихо».

19 серпня, на Спаса, Ілля Ідель раптом зателефонував багатьом рідним, довго розмовляв із кожним...  «Я тоді дуже здивувалася його балакучості, - згадує пані Тамара. – Наступного дня, 20 серпня, у бою біля містечка Щастя Луганської області Ілля отримав важке поранення у голову. 29 серпня чоловіка не стало...»

Тепер, через 7 років, Тамара найчастіше згадує, як Ілля, супроводжуючи тіло «двохсотого» побратима у Житомир, дорогою заїхав додому в Червону Слободу. «Зайшов. Мовчки обійняв мене і плакав… «Може, залишишся?», - спитала тихо. – «Ні, я повинен бути з хлопцями. Бо бачу, що там відбувається. Не можу»…

Нині про війну на Сході України пані Тамара намагається не згадувати. «Для мене це досі неймовірно важко. Не стирається з пам’яті. Коли ти кажеш 6-річній дитині, що її дорогого татуся немає і вона у відповідь не плаче, а просто кричить: «Як це так? Я ж молилася!!!»

«Мені нелегко про це розмовляти з друзями, - витираючи сльози, розказує 12-річна Сніжана Ідель. – Тато мене просто обожнював. Пам’ятаю, як грався зі мною, навіть навчав їздити на своїй машині. Та все одно про тата і його побратимів я розказую людям, аби вони шанували наших воїнів-захисників, які не побоялися покласти свою душу за наше щасливе життя».

Довідково: Ілля Ідель – солдат, старший оператор 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Від тяжких поранень, отриманих в бою біля містечка Щастя Луганської області, 26-річний Ілля Євгенович помер у військовому шпиталі. Похований у с. Червона Слобода Черкаського району. На його честь у школі відкрито пам’ятну дошку. Рішенням Черкаської міської ради Іллю Іделя нагороджено пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня з присвоєнням звання «Почесний громадянин м. Черкаси» (посмертно) та відзнакою Вільного козацтва Холодного Яру «Холодний Яр» (посмертно).