Валерій залишив по собі добру пам'ять у Черкасах: оздоблені ним будівлі, магазини, кав’ярні, лікарні прикрашають місто і радують людей. Побратими та друзі згадують його як надійного справедливого командира, рідні – як доброго люблячого батька, чоловіка, сім’янина.
Валерій Миколайович мав 2 освіти (професійно-технічну та військову). Служив у Головному центрі підготовки спеціалістів Державної прикордонної служби України, був заступником командира роти по роботі з особовим складом.
У зв’язку з реорганізацією української армії 2008 року вийшов у запас у званні капітана і почав власну справу.
«Ми з трьома дітьми за ним були дійсно як за кам’яною стіною. Завдяки йому я займалася своїм хоббі – квітами, і наш двір у Руській Поляні весь був уквітчаний. Валерій багато працював, а незадовго до війни збудував будинок, про який завжди мріяв. Там було так гарно! На жаль, місяць тому пожежа все знищила», – згадує дружина Тетяна.
У перші дні повномасштабного вторгнення Валерій як фаховий військовий став на захист України. У складі 156 батальйону 118 бригади ТРО відправився з Черкас у найгарячішу на той момент точку фронту – місто Попасна. Був командиром стрілецького взводу, заступником командира роти.
«Таких командирів, як Валерій Миколайович – одиниці: завжди поспішав на допомогу, на собі виносив трьохсотих, нікого не покинув, навіть маючи осколкові поранення у спині. Своїми діями врятував багатьох побратимів у Попасній, стояв з нами пліч-о-пліч на захисті України до останнього подиху. Чудова людина, фахівець, щирий, добрий, відкритий до світу, справжній», – згадують побратими.
На превеликий жаль, 28 захисників досі мають статус безвісти зниклих.
Багато черкаських захисників повернулися з Попасної на щиті.
Лише нещодавно підтвердилося, що Валерій Коломієць загинув 28 квітня 2022 року.
У дату його загибелі біля могили на Алеї Героїв зібралися рідні, друзі, побратими з військової частини та прикордонного загону. Згадували всіх Героїв – і полеглих, і живих, які зараз боронять Україну.
Дружини безвісти зниклих спілкуються між собою. Створили громадське об’єднання «Вірити. Знайти. Повернути».
«Ми стоїмо на Алеї Героїв, де лежить цвіт української нації. Молоді, перспективні, мужні та відважні патріоти. Наші кохані чоловіки, батьки, сини. Це – безкрайній біль. Вічна слава і шана усім», – говорять учасники спільної панахиди.
