За стійкість і незламність їх назвали «кіборгами».

20 січня – день пам'яті захисників Донецького аеропорту. 242 дні у надскладних умовах і жорстоких боях вони тримали оборону стратегічного об’єкту.

«По суті, нам навіть захищатися не було чим: бетонна підлога, стеля, колони, тонкі у півцеглини стіни. І постійні обстріли, загиблі побратими... Неймовірно шкода хлопців, які поклали там життя», – згадують оборонці ДАПу.

Більше півсотні черкасців-кіборгів змогли повернутися додому живими. Та з початку повномасштабної війни знову майже всі пішли боронити Україну – на передову чи в Територіальну оборону. Що вони згадують тепер? Як склалося їхнє життя?

Учасник АТО Євгеній Одновол воював у складі 90 окремого розвідувального батальйону.

«Участь в обороні Донецького аеропорту була моїм першим бойовим досвідом, –розповідає. – Зараз, на жаль, на ці спогади нашаровуються інші картини жорстокої повномасштабної війни, яка забирає життя українських воїнів. Попасна, Бахмут, Авдіївка…»

У Черкасах Євген очолював центр допомоги учасникам АТО при Черкаській ОДА, був членом Всеукраїнської ГО «Об’єднані війною. 90-й батальйон».

«Зараз я проходжу службу в складі Тероборони. З побратимами підтримуємо зв'язок, спілкуємося, бо наша дружба скріплена кров’ю»,– говорить Євген.

У 90-му батальйоні 95-ї бригади воював і Сергій Очеретний.

«Було неймовірно важко. Але завдяки участі в АТО ми відчули себе більш підготовленими до теперішньої війни, бо зараз вона в рази складніша»,– розповідає Сергій. – Після АТО я працював підприємцем, а від початку повномасштабки знову пішов у ЗСУ. Тепер за станом здоров’я комісований».

З початку повномасштабної війни знову пішов до лав ЗСУ «кіборг» Олександр Величко.

«Тоді нам багато допомагали волонтери. Приїжджали у населені пункти поблизу аеропорту, привозили і, ризикуючи життям, передавали нам їжу, теплі речі, практично все, про що ми їх просили, – згадує Олександр. – А знову я пішов на війну, бо по-іншому не міг. Я ж чоловік! Думаю: хоча й інвалід війни, на передову не можу, але хоч рідні свої Черкаси захищатиму. І коли разом з нами в ТРО поприходили хлопці 17-18 років, які автомата не знали, то ми розповідали, показували, бо з 2014 року знаємо, що таке справжнє побратимство».

Черкасець Алі Хамідуллін – військовий медик, воював у складі 90 окремого аеромобільного батальйону 95 бригади. Тепер знову, вже втретє, в лавах Збройних Сил України.

«Я був у Донецькому аеропорту 18 днів. Пам’ятаю пацанів, поранених. Вважаю, що Господь мене вберіг. Бо були дуже сильні обстріли. Одного разу уламки сепарського снаряду з РПГ зрикошетили і встрягли в стіну просто біля нас, – згадує Алі. – Душа болить за те, що досі точиться війна. Так, на передовій неймовірно важко. Але вважаю, що коли іде війна, чоловік іде захищати батьківщину. Це закон. Так було завжди. З моїх предків тільки батько не воював. Решта – діди, прадіди, дядьки – всі боронили рідну землю. Зараз у мене в армії 4 члена родини: я, син, донька і зять. Син (ми з ним в одному підрозділі) був поранений у Попасній. Відновив здоров’я – і знову в ЗСУ. В моєму телефоні вже більше 10 контактів друзів, які ніколи не подзвонять. Але видалити їх не піднімається рука».

Тричі воював у лавах ЗСУ черкасець Олександр Тимошенко ("Павук"). В Донецькому аеропорту – дві ротації.

«З нашого підрозділу 81 бригади після початку повномасштабного вторгнення всі як один встали і пішли воювати. На жаль, багато хлопців немає. Я за станом здоров’я теж змушений був звільнитися. Тепер працюю в галузі сонячної енергетики. До речі, з нашого підприємства 7 осіб зараз на війні. І більше 1 млн коштів благодійно ми перерахували на потреби ЗСУ чи закупили їм найнеобхідніше», – розповідає Олександр.

Черкасець Володимир Андрощук (друг «Бача») воював у Донецькому аеропорту з вересня 2014-го до лютого 2015-го.

«Разом із побратимами з Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» ми стримували атаки окупантів. Потім повернувся до мирного життя. А в лютому 2022 року прийшов до 118 бригади Черкаської тероборони, де мій бойовий досвід і вміння стали цінними для менш досвідчених побратимів. За цей час я встиг повоювати з солдатами ерефії у Майорську на Донеччині, на Бахмутському напрямку. Мені 55 років і, на жаль, після чисельних контузій я змушений звільнитися із ЗСУ за станом здоров’я", – розповідає Володимир.

Нагадаємо, що оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні: з травня 2014 по січень 2015 року.

За аеропорт воювали спецназівці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93-й ОМБр, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», а також бійці Добровольчого Українського Корпусу.

У тих боях були поранені 440 бійців, загинули – понад 100 захисників. Троє з них – жителі Черкас: Євген Подолянчук, Олексій Панченко, Андрій Терещенко. Їм посмертно присвоєно звання почесних громадян міста, на їх честь у місті названо вулиці та провулок.

За особисту мужність, самовідданість та професіоналізм, які були проявлені під час виконання бойових завдань у зоні проведення АТО на східних рубежах нашої країни, черкаських «кіборгів» разом з іншими військовослужбовцями відзначили державними нагородами.