💬 «Війна така несправедлива! Це біль кожної матері. Це – чиїсь мрії, чиясь душа. І мені дуже хочеться, щоб ми пам’ятали, якою ціною нам дається наша Перемога, яка обов’язково буде. Щоб шанували і поважали. Бо хлопці віддали для нас найдорожче – стукіт свого серця», – зі сльозами говорить Людмила Альбертівна.
Пані Людмила за фахом швачка. Працювала в ательє та на інших підприємствах. Із чоловіком вкладали всю душу в родину, у виховання сина і доньки.
Розповідає, що Станіслав усього досягав сам. Ставив мету і прагнув до неї. Професіонал, сім’янин, спортсмен, патріот, щирий і добрий друг.
💬 «У нього було так: спочатку допомогти вдома, а потім іти гуляти. Умів і молоток в руках тримати, і їсти зварити, і чистоту та порядок підтримувати. Дуже любив квіти. З дружиною Юлею ростили сина і донечку», – згадує пані Людмила.
Станіслав змалку захоплювався військовою справою. Закінчив Миколаївський військовий автомобільний коледж. Після служби в ЗСУ пішов працювати в правоохоронні органи. Захоплювався спортом, був переможцем багатьох змагань. Здобув вищу освіту в Академії внутрішніх військ МВС України. Служив у батальйоні поліції особливого призначення ГУНП у Черкаській області. З 2018 року отримав сертифікат МВС України і Посольства США та з гордістю почав носити шеврон КОРДівця.
🇺🇦 З 2014 року брав участь у проведенні АТО на території Луганщини та Донеччини. Від початку повномасштабної війни у складі зведеного полку спецпризначення «Сафарі» брав участь у звільненні від росіян Київщини та Харківщини, виконував завдання в Запорізькій області. Але разом з іншими поліцейськими загинув під час обстрілу на Запоріжжі 22 травня 2022 року.
💬 «Він мав велике почуття патріотизму. Коли треба було іти на складні завдання, говорив: «А хто, як не я?». Був відповідальним, цілеспрямованим, добрим, щирим, відкритим і надійним», – розповідає мама Людмила.
Станіслав посмертно нагороджений державними та регіональними нагородами. 2023 року в одній із будівель ГУ Нацполіції в Черкаській області відкрили куточок пам’яті бійцям КОРД, які загинули за волю України, серед яких і Станіслав.
Нині Людмила Альбертівна на пенсії, з чоловіком живуть у Кам’янці. Вона чим може, допомагає воїнам, перераховує кошти зі своєї пенсії. У пам'ять про свого сина взяла участь і у фотопроєкті «МА-ТИ».
💬 «Мій синок – моя любов, радість, гордість, надія. І крізь сльози щодня дякую Богу за те, що у мене був такий прекрасний син», – говорить пані Людмила.
Більше про Станіслава Дяченка –