Попередній запис на прийом внутрішньо переміщених осіб:
067 509 50 26
093 296 54 58
(0472) 31-99-21
Від імені міської влади Черкас ювілярку привітали представники департаменту соціальної політики і територіального центру, вручили квіти і подарунки.
Згадуючи своє життя, Марія Василівна розповіла, що народилася в Черкасах, закінчила 7 класів. У роки голодомору тато помер, а вона з мамою, сестрою і трьома братами вижила, бо міняли у ближчих селах речі на продукти. «Я ноги до крові стирала, бо далеко по піску треба було йти».
Вони жили дуже бідно, тож мусіла рано йти підробляти. Але росла кмітливою, тому пішла вчитися у фельдшерсько-акушерську школу, отримала диплом медичної сестри, працювала фельдшером черкаської інфекційної лікарні. Має звання лейтенанта медичної служби.
Марія Гордіна – учасниця Другої світової війни. Згадує, як вона ховалася від німців на горищі, а її маленький братик, не розуміючи, що треба мовчати, почав навпаки, голосно гукати: «Німець, німець! Маня там, на горищі!»…
Коли звільнили Черкаси від загарбників, згадує: «Боже, скільки тоді по місту було вбитих і поранених!».
Вона працювала в містобудівельному загоні, будувала черкаський міст через Дніпро. Тут познайомилася з майбутнім чоловіком. Більше десяти повоєнних літ їздила за ним і працювала у багатьох містах колишнього СРСР, працювала у військових шпиталях та лікарнях.
У її службовій характеристиці старшої операційної сестри хірургічного відділення 313 військового шпиталю написано: «Висококваліфікована операційна сестра. До своїх обов’язків ставиться винятково добросовісно і акуратно. Має гарні організаційні здібності і вміє передавати досвід підлеглим. Виконувала обов’язки донорської сестри, гарно володіє технікою виготовлення консервованої крові, її зберігання і переливання. Має достатню теоретичну підготовку і практичні навички у роботі. За бездоганну роботу неодноразово преміювалася, висунута на дошку Пошани».
Із 1957 року, повернувшись до Черкас, Марія Гордіна працювала медичною сестрою в інфекційній лікарні, а на заслужений відпочинок пішла аж у 82 роки. На її пам’яті у лікарні було 9 головних лікарів! Нагороджена медаллю «За доблесну працю», «За перемогу над Німеччиною у Великій вітчизняній війні», «Ветеран праці».
На жаль, власних дітей Марія Василівна не має. Її сім’єю стала родина рідної сестри Лідії. З онуками і праонуками вони завітали на її столітній ювілей – 4 покоління зібралися разом.
«У їхній родині багато довгожителів», – розказує зять Петро Павлович та онучата племінниця Оля. – «Її мама прожила 93 роки, трохи до ста не дотягнула. А Марія Василівна дожила, слава Богу.
У неї була подружка, яка прожила 97 років, то вони вечорами любили пішки ходити з Пушкіна, де мешкає Марія Василівна, аж до базару на вулиці Сєдова і назад, за будь-якої погоди.
Особлива риса характеру ювілярки, на думку рідних – її вміння розбиратися в людях. Комунікабельна, не лаялася, намагалася нікого не ображати. Можливо, тому і живе довго.
«Це така людина, яка вміє сама себе організувати, змотивувати», - розказують рідні ювілярки. – «Марія Василівна ще обходить себе сама, може зварити щось просте поїсти і навіть потроху порається на присадибній ділянці. Вона завжди надіялася на себе, а не на когось, мала власну думку, життєві принципи. Тобто жінка з вольовим стрижнем і водночас людяним добрим характером».